183 ͡๏̯͡๏

СУЧАСНА ЦІНА ПРОЦЕСУ ПУКАЧА


Світлина від Олексія Подольського.
СУЧАСНА ЦІНА ПРОЦЕСУ ПУКАЧА Багато кому, навіть тим, хто має стійку політичну алергію на Кучму, здається, що справа Гонгадзе це не більше ніж символ, який знаходиться хоча і не далекому, але все ж таки у минулому. Отже наша спільна з Олександром Єльяшкевичем боротьба у цьому процесі часто сприймається як ретро- політика, що майже не має відношення до сучасного політичного моменту і лише відволікає від його складнощів. Спробую переконати, що це зовсім не так, хоча часом здається: canimus serdis (ми кричимо глухим). Принаймні постараюсь пояснити, чому я такий впертий, хоча не маю до Кучми нічого особистого: адже ми знали ті ризики, на які, як і зараз йдемо свідомо. Я хочу, аби Ви зрозуміли, чому особисто переконаний, що від цього процесу у самому безпосередньому сенсі залежить доля української Конституції, а відтак – варіанти і потенційні вектори майбутнього розвитку України. Безпосередньо - наші з Вами, без найменшого виключення та перебільшення: і бізнес, і соціальні, і кар’єрні, і особисті, і навіть творчі перспективи. Давайте згадаємо, що справа Гонгадзе була і залишається предметом торгів з родиною Кучми- Пінчука (чи не найвпливовішого клану України, поряд з яким, хто знає – підтвердить: навіть найбагатіший Ахметов знаходиться у середній вазі). Торгу – насамперед всіх українських президентів, що брали естафету політичного лідера української корупції з рук її творця і хрещеного батька: Леоніда Даниловича Кучми. Ющенко, що закохано в себе брехав на Майдані про «бандитам тюрми», про НАТО, про євро перспективи, майже одразу після інавгурації все це гуртом продав Кучмі-Пінчуку за долю у «Росукренерго» (схема російсько-української газової корупції, що робила українських президентів кровно зацікавленими патріотами кремлівських господарів «Газпрому» ). Ця доля з царського плеча Путіна за свідченням туркменської опозиції, добре освіченої у газових оборудках пострадянського простору, несла родині Ющенка сотні мільйонів доларів на рік, а Кучма за переуступку частки своєї долі отримав гарантії безкарності. Команда Ющенка майже миттєво знайшла (бо і шукати не було потреби) рядових і необізнаних щодо замовників виконавців, аби дати збуреному суспільству хоч якусь кістку – нехай погризе, заспокоїться і забуде. Водночас залізобетонно заблокувала розслідування щодо замовників: до останнього дня президентства Віктор Андрійович штучно саботував незалежну міжнародну експертизу записів Мельниченка. Було замовлено і організоване вбивство головного свідка – Ю. Кравченка, що вперто не схотів ані зникати і ховатися, ані брати все на себе. Того самого Кравченка, який свого часу – до вбивства Гонгадзе – цілком реально планувався наступником Кучми на троні, і навіть міг лягти на місце Пінчука головним родинним розпорядником статків клану. Виконавця О. Пукача, що знав замовників, почали театрально шукати у Ізраїлі, але насправді відправили до часу під нагляд спецслужб у рідне село і навіть дозволяли тримати телефонний зв’язок з родиною, користуватися генеральським посвідченням і раз на кілька місяців відвідувати Київ для вирішення особистих справ. Найбільш активними членами команди, що спочатку вела переговори про ціну для улюбленця нації, а потім забезпечувала всі складові гарантій безпеки Кучми, були: і В. Шокін у ГПУ, і Ю. Луценко у МВС, і О. Турчинов у СБУ, а головним координатором команди навіть не за посадою (секретар РНБО), а за покликанням прислуговував Петро Порошенко. Саме ця зрада Помаранчевого Майдану на користь Москви і Кучми стала першопричиною політичного скандалу, який вчинив О. Зінченко на відомій антикорупційній прес-конференції, куди у паніці прибіг Петро Олексійович і, не соромлячись журналістів, ледь не на колінах молив Зінченка замовкнути. О. Зінченко тоді не розказав подробиць ПУБЛІЧНО. І хоча він помер у 2010 році, є досить велика ймовірність існування матеріального носія розповіді керівника виборчого штабу Ющенка, першого керівника його Секретаріату (Адміністрації) – О. Зінченко щодо подвигів тих часів як Порошенко, так і його, як бачимо – незмінної, команди. Якщо це правда, то під однотуровим Порошенком може що хвилини розірватися смертельна міна, яка знаходиться не відомо у чиїх руках. Але як би там не було, виторгувані гарантії безпеки Кучми – свідома і шкурна зрада Ющенка – у підсумок коштувала Україні втратою на десятиліття цілком реальною на той момент перспективи членства у НАТО. Фактично Ющенко ще тоді продав Путіну разом з гарантіями безкарності Кучми реальні, а не паперові гарантії безпеки України, за якими Україна ніколи не мала би ані анексії Криму, ані окупованого Донбасу, ані загрози повномасштабної агресії скуластої орди «руського міру». Наша розпач і зневіра у Ющенку посадили на шию України Януковича (до речі технологам Путіна такий підсумок було неважко передбачити і спланувати, коли серед іншого і з цією метою долучали «народного президента» до свого корупційного газового корита) . Торги Януковича з кланом Кучми-Пінчука почалися задовго до інавгурації Віктора Федоровича. Але на торгах вже не йшлося про місце і долю Януковича у російсько-української газовій схемі. Цей ласий, за традицією – суто президентський, шматок з-під самого носу, чи не на останній хвилині перед виборчим тріумфом Хама вихопила Юлія Тимошенко не без посередницької участі Віктора Медведчука. Саме вони виперли «Росукренерго» своїм контрактом з Путіним, не менш корупційним, ніж попередня схема, але таким, що не передбачав участі українського президента (саме це, а не що інше, так не по дитячому лютило Януковича, але на одну Тимошенко, бо для Медведчука і Путіна навіть його шабельних кликів було замало). Разом з тим Янукович підійшов до справи по-господарськи: аби збільшити масштаби відступного, він добряче пожахав і пожмакав Кучму. Спочатку за юридично бездоганною процедурою провів абсолютно незалежну міжнародну експертизу записів Мельниченка, яка дала однозначний висновок – це Кучма і не було жодного монтажу. Затим відкрив процес над Пукачем, де навмисно у матеріалах були і записи, і свідчення про Кучму, і справа про «самогубство» Кравченка, яка у один момент з тих же матеріалів та експертиз перетворюється у справу про замовне вбивство свідка, бо такою є за всіма доказами, і багато-багато інших мін, які давали можливість у будь-який момент дати команду «фас» прямо на процесі Пукача. Викликати Кучму у суд і прямо там неспростовно доказати йому і Литвину їхню провину (до речі саме за реалізацію на повторному і тепер вже відкритому процесі над Пукачем цього потенціалу , недалекоглядно закладеного слідством для іншої мети, якраз і йде та запекла війна, яку Ви спостерігаєте сьогодні у Апеляційному суді Києва). Але і цього здалося замало – порушили кримінальну справу безпосередньо по Кучмі, при цьому демонстративно згубили другого замовника – Литвина, якого тоді вигідно тримали і за комір, і мошонку у «лояльних» спікерах Верховної Ради. При цьому не просто порушили справу, а й провели Леоніда Даниловича через усі принизливі круги слідства: і через червоні ганчірки очних ставок з ненависним Мельниченком, і через єхидні допити брутальних слідчих, яких навмисно привезли у ГПУ з Донбасу, де прокурори і слідчі вже тоді нічим не відрізнялися від місцевої рекетні і бандитів, адже, як ми пересвідчились з екранів, співали одну і ту ж саму «Мурку». Жали і тиснули максимально, до самого останньої хвилини передачі справи у суд. Я не знаю точну суму, але Ренат Кузьмін свідчить про мільярд доларів живих грошей. Апріорі впевнений, що на менше Янукович би і не погодився: занадто широкі запроси – Ви ж самі бачили і Межигір’я, і КАМази готівкових доларів. Але надамо належне старому зекові: взявши гроші відповів по поняттях: виконав всі зустрічні зобов’язання за принципом: «пацан сказал – пацан сделал». Справу миттєво закрили за ініціативою тих самих брутальних прокурорів, нагнули Конституційний суд, що прийняв дивне рішення, за яким записи Мельниченко не можуть бути доказами, а на таємному процесі Пукача не лише не викликали Кучму, а й навіть не допитали жодного свідка, що міг би пролити хоча б краплину світла на мотиви виконавця – Пукача. Ясна річ, не досліджували плівки і навіть не відкрили жодної сторінки справи Кравченка, незважаючи на те, що він з Пукачем абсолютно рівноцінний другий головний фігурант обвинувального висновку Генеральної прокуратури. У цей же час почалися погрози вбивством рідних і шалений тиск на Пукача, аби він замість Кучми і Литвина назвав замовниками Мороза і Марчука. Шантаж, який, за публічними свідченнями Пукача і його адвоката Демиденка, організував головуючий по справі печерський суддя А. Мельник, а виконавцями були прокурори та слідчі ГПУ і що саме цікаве: представник Мирослави Гонгадзе – Валентина Теличенко. Акція не вдалася: Пукач після всіх обіцянок, після того, як його зробили одиноким цапом відбувайлом не лише за свої, а і всі чужі гріхи, вже нікому не вірить. А тому за відсутності сфабрикованих замовників, не встановивши мотивів, кваліфікували вбивство не як замовне, а чи не як побутове. Тим самим сфальшували вирок виконавцю замовлення – О. Пукачу. Але торги після мільярду відступних не закінчилися – ще Варлаам Шаламов попереджав: «вірити блатним, а тим більше – паханам, ніколи, ніде, за будь-яких обставин не можна». Відомо, що Янукович постійно вимагав і отримував допомогу та преференції клану Кучми-Пнічука через їхнє лобі серед куплених на Заході політиків. З часом інструментом шантажу став апеляційний процес по справі Пукача, який навмисно, аби тримати Кучму з Пінчуком у напрузі, затягувала якраз прокуроро-суддівська команда. Під цей шантаж відпрацьовував Кваснєвський, що переконував дружити з Януковичем, не звертаючи увагу на політичних в’язнів. Під цей шантаж відпрацьовували майже всі західні друзі Пінчука, що не безкоштовно снідають у Давосі спонсорськими варениками. Адже не гидує цих, ой не маленьких вареників, і родина Клінтонів, навіть не зважаючи, що вони подаються меценатом Пінчуком у фірмовому кривавому соусі репутації Кучми. (На Заході вже з’явилися і оприлюднені матеріали розслідувань корупційних зв’язків клану Кучми-Пінчука з цілою низкою відомих політиків, зокрема названих Квасневського і Клінтонів. Але поки що, точніше – до пори: журналістських. Матеріали, де корупційну заразу, що лізе у Європу та США від олігархів Росії та України, що спокушає шаленим кешом та інфікує зрадою власних політиків , вже починають називати східно-європейським корупційним вірусом. Поряд з яким африканський Ебола виглядає легкою, ледь помітною нежиттю.) Саме це лобі Кучми-Пінчука за спиною героїв Майдану намагалося зберегти Януковича при владі через політичні домовленості та дивні, як для Майдану, компроміси з так званими лідерами парламентської опозиції, що до того ж всі як один були і залишаються у учнях Кучми і друзях Пінчука. Але яких ми були змушені тримати на трибуні, бо просто не було інших легітимних. Вони добре скористалися цим політичним і кадровим вакуумом, аби швиденько поділилити нашу перемогу. Так Яценюк став прем’єром, і вже, як кажуть, без кулі у лобі відсвяткував з друзями свій перший особистий мільярд. Кличко – ділить те, що залишилося у Києві. Турчинов у секретарях РНБО по східній ціні координує корупцію військових, ментівських та сбушних генералів . Відтерли від влади лише Тягнибока, бо все ж таки – чужорідне тіло. А Порошенко став Президентом. Національним лідером Революції Гідності і Головнокомандувачем українських кіборгів. Той самий Порошенко, що спочатку разом з Шуфричем шустрив у СДПУ (о) на В. Медведчука, якраз тоді коли відрізали голову Гонгадзе, а Петро Олесійович майже у той же день ледь не на колінах давав клятви у вічній відданості Кучм, а потім був на пару з Азаровим головним засновником Партії Регіонів. Той самий Петро, який свого часу своїми хижими амбіціями розвалив помаранчеву коаліцію Ющенка-Тимошенко-Мороза і тим поставив Януковича у прем’єри ще за Ющенка, а коли Янукович став президентом увійшов до уряду Азарова міністром економіки. Думаєте змінився? Маю великий сумнів, адже і тепер на закритих засіданнях СБУ, де не передбачалися, але випадково з’явилися телекамери, він і далі цілком природно не соромиться називати героїв добровольців «цинічними бандерівцями». І це щиро, а головне – свідомо, виголошує вже сучасний Порошенко, говорить у той час, коли справжні патріоти гниють у окопах АТО, а наших братів – кримських татар та українців пресують і нищать у анексованому Криму та на окупованому Донбасі. Не дивуйтесь самі собі: це закономірний продукт маніпулятивних технологій монополії Кучми та його учнів на телебачення і провідні ЗМІ. Саме вони: Кучма і Пінчук (ISTV, СТБ, Новий канал) Фірташ і Львочкін (ІНТЕР, НТН, К1, К2), Садовий (24 канал) і Рабінович (News one), Турчинов (Перший національний - під час виборів) і безумовно сам Порошенко (5 канал), залякали штучними страшилками, обдурили і підкинули без альтернативність «шоколадного патріота» та у підсумок, як не прикро – саме прозомбованою ватою наших голосів призначили чергового учня Кучми у гаранти і захисники корупції, яким, нажаль, був і залишається український президент від першого дня заснування цього владного інституту. Asinus asinum fricat (віслюк муляє віслюка). Настала черга і учня Порошенка вимуляти власного вчителя Кучму і, аби поділився, наступити йому на ахіллесову п’яту справи Гонгадзе. Не знаю достовірно, чи йдеться на його торгах з кланом Кучми-Пінчука про матеріальне, але думаю не без того, адже беру до уваги хворобливу жадність Петра Олексійовича. Так само як і Янукович, Порошенко користується лобі куплених Пінчуком іноземних політиків, аби ті переконували у себе на Заході незамінність Порошенка, а головне знаходили геополітичні пояснення користі від вивертів його політики. Наприклад, якось же треба розжувати європейцям та американцям, що допомагають Україні санкціями проти Росії і несуть десятки мільярдів збитків, що у цей самий час сам Порошенко розширяє особисте бізнес-партнерство з агресором і що це цілком нормально. По-друге, необхідні роз’яснення моральних парадоксів абсолютно не зрозумілих для західної людини, коли невинних Савченко та Сенцова путінські прокурори та суди готують чи не до довічного ув’язнення, і в цей же час, у цих самих судах порошенківський «Рошен» виграє процеси і повертає собі немалі гроші. По-третє, необхідно також якось обґрунтувати незамінність та унікальність чудесників Мінських угод: Кучми, Медведчука і Шуфрича, так само, як і дива, про які вони домовляються через терористів зі своїм резидентом Путіним. Але й не це головне з того, що хоче Порошенко у обмін на довічну безкарність Кучми. На першому місті – конституційний задум. Справа у тому, що омріяні зміни до Конституції абсолютно неможливі без голосів клану Кучми-Пінчука, що мають своїх солдатів і навіть князьків по всіх фракціях від Опозиційного блоку Бойка до Самопомочі Садового. Не вистачить голосів і без їхніх мажоритарників , яких навіть порахувати важко (згадайте принаймні, як сучасна Верховна Рада в урочистий день своєї присяги на вірність Україні не Кравчуку, не Ющенку, не Порошенку і навіть не народу України, а саме Кучмі, стоячи, влаштувала демонстративну овацію – здавалося, що ще трошки, і за мафіозною традицією вишукаються цілувати кінчики пальців пом’ятого у розкішних надмірностях пенсіонера). А тепер давайте трохи розміркуємо, чого саме хоче Порошенко у цих конституційних змінах. Для аналізу не треба довгих і складних юридичних фраз – їх вже написали найкращі правники країни, зокрема Віктор Шишкін, що виклав повний аналіз і всі правові аргументи згубності конституційної «творчості» кулуарно-кабінетного Бонапартика. Жодної децентралізації – з точністю до навпаки: знищення місцевої самоврядності на користь абсолютного контролю Президентом виконавчої влади на місцях. Але скажемо те, про що не згадують юристи теоретики. Ми вже бачили стиль, методи і зміст кадрової політики Порошенко на горі. Після цих змін матимемо дзеркальне відображення на місцях, де у кожному районі, кожній сільраді засядуть гройсмани з ложкіними та шокіни з грицаками, або навіть галатеї з луценками, ті що не мають жодних сентиментів і навіть мозків, аби шкірою відчувати історичні прецеденти на кшталт Коліївщини. Жодної політичної, а відтак і економічної конкуренції. Де факто не матимемо жодних демократичних виборів: ані президентських, ані парламенту, ані місцевих рад – суцільний, централізований і системно дисциплінований адміністративний ресурс у одні руки: Порошенка. Лише його воля і кадри. У кожному куточку України префект – особистий кулак Порошенка, що збирає відкати і данину, з усього, що хоч як рухається в Україні, чавить всі без виключення бюджети – і виключно у корупційний общак президента, з якого має пристойне утримання. То як Ви думаєте, якщо ми не зробимо гарантії безкарності Кучми неможливими, а відтак не зупинимо торги Порошенка з Кучмою і Пінчуком, ми здатні зірвати корупційні плани Порошенка щодо Конституції? І не вже Ви маєте хоча б крихту надії, що після того як в Україні запанує конституційний режим довершеної системної корупції, нас хтось пустить навіть під поріг і Євросоюзу, і НАТО? – вони ж не самогубці, аби добровільно чіпляти смертельно небезпечну корупційну інфекцію. Не вірте жодним євро інтеграційним балачкам наших владних корупціонерів – це чистий маніпулятивний піар. І тут Порошенко з Яценюком, як ви вже самі потроху можете переконуватися, нічим на кращі за попередніх таких же «рішучих» і балакливих євроінтеграторів: Ющенка і Януковича. Для того щоб розуміти, чого від них чекати, треба просто усвідомлювати справжній і незмінний інтерес корупції та її лідерів, які час від часу фізично міняються, але змістовно схожі як дві краплі води. Корупції смертельно заважають цивілізовані правила політичного та економічного життя: вільні вибори, правосуддя, конкуренція, прозорість, законність тощо. А це якраз все те, що є умовою і європейської, і євроатлантичної інтеграції України. Умовами, які за українців ніколи ніхто не виконуватиме, тим більше ті вітчизняні небожителі, для яких все ці умови і правила смерті подібні. Більш того дозволю собі навіть стверджувати, що перманентна війна на Донбасі цілком вписується у Конституційну комбінацію Порошенка, і мова навіть не про якісь статуси. За такої системи влади, де корупція зведена у абсолют, їй життєво необхідна постійно діюча м’ясорубка, де, по-перше, можна було б легітимно фаршувати найактивнішу, найрадикальнішу, найрішучу патріотичну масу, яка завжди несе для корупції неабияку майданну і навіть революційну загрозу, а по-друге, випускати пар і списувати труднощі обивателя на зовнішні обставини, аби він хоч і жебракував, але радів, що принаймні його особисто не зачепило війною, а відтак: Слава Порошенку! P.S. Написав і стало сумно, сумно аж за край, хоча картина вийшла майже маслом. Невже і цього разу українців залишать за бортом цивілізації та ще й накажуть: Plaudite, acta est fabula! (Аплодуйте, комедія закінчена!)