306 ͡๏̯͡๏

Людський фактор



Коли ти починаєш копирсатись у своїй голові, та обдумувати ті речі, що відбуваються ззовні, ти починаєш «зав’язувати» голову різними шнурами та ланцами, щоб «дах» не знесло.

Дивлячись на цю всю ситуацію, яка діється у нас в державі та рідному Прикарпатті, зазираючи у вічі людям, які безтурботно гуляють містом, сидять у кафешках, слухають музику, «развлекаются», а інші…? А що їм до інших? Їм по- барабану!!!

Війна! Смерть! А що та смерть? Тільки статистика: один, двоє, п’ятеро… Це все статистика… Горе батьків, дружин, дітей, рідних, їхні сльози – не їхнє!

Не буду судити – напевно це такий собі людський фактор.

Проходячи «стометрівкою» у Івано-Франківську пішою ходою, що організувала ГО "Обласна Спілка учасників АТО", присвячена до другої річниці виходу військ з Іловайська по т.з. «Зеленому коридору» - кафешки, кафешки…все забито людьми. Одні вставали, інших підіймали, другі просто опускали очі та відвертали голови у другий бік, навіть не підводячись з-за столу. А що їм хода?! Хто до “росії” втік, хто у Європу виїхав, а хто просто відкупився. А що їм батьки, дружини загинувших та зниклих безвісті воїнів, що їм до того?! Яка їм шана?! У них все гаразд - їх не зачепило. Ті люди просто не думають, що завдяки таким хлопцям, вони можуть спокійно жувати свою їжу в тих кафешках.

Ти приїжджаєш з передової, тебе називають героєм, а проходить час і на тебе «забили», забули, пропала десь і шана. Тебе можуть принижувати, обпльовувати, бити, сказати, що ти брехло, негідник, неадекват, і т.п. Незважаючи на те, що ти інвалід війни, захисник Вітчизни, а й просто людина. Гірко, дуже гірко!

Де ділась та повага? А просто відійшла у небуття. Забули! Такий людський фактор – все забувати!

Журналісти, статті, коменти, думки, репліки витягують з небуття: «старі мєнти», «старі ДАЇшники», нові… Забувши, що пішли на війну якраз «старі». Не вірите? Підіть подивіться на Алею Слави - там переконаєтесь! Там «Беркута», які віддали своє життя за нас, а на кладовищі поховані добровольці, воїни ЗСУ, які разом з ними воювали, їли з однієї миски, ділились останнім шматочком хліба та маленькою баночкою курячого паштету, який розділяли на декілька чоловік. Але це все так- історія.

Найгірше, коли ти втратив побратима! Це наше!

Обговорюємо свої проблеми між собою! А решта? А що решта?! Їм все рівно!..

Матвіїв Андрій